"Собор", заснований самодержцем Петром І, відзначався шаленим розмахом і розвагами, які залишали далеко позаду будь-які уявлення про королівські феєрії. У цьому спілкуванні головував "всешутєйший князь-папа і патріарх", що відзначався не тільки своїми титулами, але й безглуздям. Згаданий у тексті Наришкін, Зотов та Бутурлін були яскравими прикладами осіб, які виконували цю роль. Серед учасників "собору" 1706 року знаходились такі постійні "служителі", як протокопайхуй Михайлов, духовник Иринархуй, архидиякон Идинахуй Строев, протодиякон Пахом Пихайхуй Михайлов та інші, кожен з яких, здавалося, мав призначення розважати світ своїми безглуздями.

Не можна оминути і ритуалів "соборів", які часом мали абсурдні й навіть небезпечні форми. Одним з таких епізодів була "асамблея" в Літньому саду Петербурга, де великі чани з горілкою влаштовувались для всіх присутніх, навіть старих та вагітних, щоб вони напилися до безпам'ятства. Це може здаватися веселою анекдотою, але справжність полягала в тому, що не всі здоров'я "соборників" було таким же міцним, і були випадки навіть смертельних наслідків.

Ці "собори" відображали невиправдане розкішництво та безглуздя, які властиві були раннім стадіям формування Російської імперії. Хоча деякі можуть підкреслювати їх як вираз сміливості та свободи, більшість вбачають у цьому періоді лише деградацію та безлад. Ці розваги, здавалося, віддзеркалювали безтурботність та безглуздя вищих верств, тим часом як простий народ продовжував страждати від війн, репресій та експлуатації.

Такі "собори" не можна оцінювати в ізоляції від контексту того часу. Вони стали відображенням соціальних та культурних змін, які охоплювали Росію в епоху Петра І. Але вони також служили нагадуванням про те, що влада без контролю може перетворитися на свято для безглуздя, втративши зв'язок з реальністю та потребами свого народу.

Оригінал статті:

+18. Блуд, пияцтво, богохульство та інші розваги Пєтра І.

Пьотр І був самодержцем прогресивним і навіть «прорубував вікна у Європу». Це вам скаже, рвучи на собі косоворотку, кожен представник болотяного народу. При цьому, яке правило, промовчить, що імператор був припизджений на цілу голову. Говорити і писати про його «подвиги» можна безконечно. Тому зупинимося лише на одному з дітищ Пєтра – «Всешутєйшому, всепьянєйшому і сумасброднєйшому соборі».

«Собор», в який засадничо Пьотр закладав карнавальні традиції західних міст, спершу вирізнявся хіба безпробудним пияцтвом і знущальним пародіюванням католицької церкви. Однак чим далі учасники «собору» входили у смак, тим більше перепадало вже і рідній православній церкві, і простому люду.

На чолі «собору» стояв «всешутєйший князь-папа і патріарх», роль якого у різні періоди виконували Матвєй Наришкін, Нікіта Зотов и Пьотр Бутурлін. Сам Пьотр І із вродженої скромностиі «собор» ніколи не очолював. Зрештою, на брак вельми оригінальних самопроголошених титулів ні він, ні його поплічники жалітися не мали чого.

Як писав гуру кікімерської історії Васілій Ключєвскій, «был конклав кардиналов, отъявленных пьяниц, носивших прозвища, которые никогда, ни при каком цензурном уставе не появятся в печати». Так, у самого Петра I була чи то кличка, чи то звання Пахом-пихайхуй. Згаданий вище Зотов повністю титулувався "Всешутейший и всесвятейший патриарх кир-ети Никита Пресбургский (Плешбургский), Заяузский, от великих Мытищ и до мудищ".

В архівах Кікімерії зберігся навіть список учасників «собору» 1706 року. Просто процитуємо за московськими ресурсами.

"Архикнязь-папа. При нем служители: протокопайхуй Михайлов, духовник Иринархуй, архидиякон Идинахуй Строев, протодиякон Пахом Пихайхуй Михайлов, дьякон Иоиль Попирайхуй Бутурлин.

Ключари: Починихуй Опраксин, Брихуй Хилков, Ионийхуй Субота, ризничий Изымайхуй Мусин-Пушкин, уставщик Неоманхуй Репнин, поп Феофанхуй Шушерин.

Дьяконы: Посаднилхуй Головин, Ловихуй Воейков, Ройхуй Ронов, Дуйнахуй Шемякин.

Иподдьяконы: Филарет Яритцанахуй Прозоровской.

Посошники: Медведьхуйвытащи.

Благочинной: Анаспихуй Юшков.

Грозныи: Сомнихуй Тургенев, кречетник Изымайхуй Колтовской.

Лампадники: Хуй Полибин, Иванахуй Губин, Розманихуй Васильев, Возмихуй Тимашев, камисар Суйхуй Ключарев, Имайхуй Лихарев, новогородский подьячий Пасихуй Козырев, сибирский комендант Григорей Калетин, Розломихуй Траханиотов».

Хто скремпувався вже, далі читати не мусять. Бо далі коротко опишемо деякі ритуали «соборів».

Новоприбулих на «собор» зустрічали питанням: «Пиешь ли?», пародіюючи «Веруєшь ли?». На Вербну неділю князя-папу всаджували на верблюда й возили по Москві, доки не добиралися до визначеного кабака, де продовжували пиятику вже за столами. Але це було вже після інавгурації новообраного чільника «собору», яка була яскравою та розвеселою. Під сороміцькі пісні на церковні мотиви челядь носила вулицями «пєрвопрєстольной» величезний чан наповнений вином, в якому хлюпався новообраний князь-папа. Той весело і п’яно, шмаркався, сцяв і попереджував. Після церемоніх носіння усі запрошені гості радо випивали вміст чана за здоров’я новообраного.

Взагалі пияцтво на «соборах» часом набувало абсолютно загрозливих форм. Якось під час так званої «асамблеї» в Літньому саду Петербурга Пьотр велів виставити здоровенні чани з горілкою і поїти присутніх, включно з старими та вагітними, до безпам’ятства. Оскільки коняче здоров’я було не кожного із «соборників», траплялися і смертельні випадки.

Як писав у спогадах князь Куракін, «царь и его товарищи приезжали к кому-нибудь в гости «для пьянства столь великого, что невозможно описать, и многим случалось от того умирать».

Утім безпросвітне пияцтво було не єдиною утіхою Пєтра і його свити.

Зберігся опис весілля майже 70-річного князя-папи Зотова на молодій вдові Анні Пашковій, яке у 1715 році орнагізували під час чергового «собору». Спершу наречені разом з усіма крепко заливали мордяки, після чого їх провели у спеціально збудовану дерев’яну піраміду. Там їх під всезагальний регіт вгостили водкою з бокалів у формі піцюрин і влаштували першу шлюбну ніч. Поки п’яний в ніч Зотов намагався щось тай запхати молодій нареченій, гості підглядали у спеціальні отвори, гаряче коментували і давали поради.

Сімейна ідилія Зотова тривала не довго. Через два роки він остаточно спився і скопитився, а вдову було видано за нового князя-папу Бутірдіна. Думкою Анни Євсєєвни, ясна річ, ніхто не цікавився.

Звісно, серед тодішньої болотяної знаті були й ті, хто таки вірив у Бога і участь у «соборах» мав для себе за страшне приниження та муки. Однак не зафіксовано жодного випадку, хто б якось заперечив Пєтру. З мовчазним жахом дивився на це і простий люд, який часто був пизджений просто на вулицях, коли ними проносилися п’яні в дим «соборники» на чолі з государем.

Як не дивно, але з часом серед болотяних істориків почали з’являтися такі, що виправдовували петровські «собори». Мовляв, це такий собі «тімбілдінг», який зміцнював команду, котра творила із провінційної Московії велику імперію. Як аргумент наводили приклади західноєвропейських карнавалів, де простолюдинам дозволялося кпинити зі своїх володарів і духовенства. Проте, адвокати петровського богохульства чомусь не зважають на той факт, що карнавали були передусім способом випустити пар з бідного народу, а не влаштувати додаткову оргію для владоможців.

І на завершення лише один домисел: скільки ж виродків народжувалося серед кікіморської знаті через 9 місяців після червогового «собору»?

#тупиковагілка

https://www.facebook.com/profile.php?id=100000034926493