Search

Катерина Липа. «Історія архітектурних стилів, великих і не дуже». Уривок 2024-06-14 20:55:52

Стиль: про що мова

Стиль в архітектурі, образотворчому та декоративному мистецтві — штучно вигадане поняття. Водночас кожний стиль — цілком реальне й легко впізнаване явище. Як таке може бути? Насправді жодних суперечностей тут немає. У ХІХ столітті, коли історія мистецтв (архітектура є одним з них) тільки народжувалася, було потрібно якось коротко позначити єдність образної системи та засобів виразності творів певної доби. Спорідненість мистецьких творів, що виникли в той чи той історичний період, було видно неозброєним оком. Однак їхні автори впродовж століть мали звичку називати свою роботу коли не новою, то сучасною. І як тут нащадкам відрізнити одне від одного, коли для них усе це далеко не нове і аж ніяк не сучасне? Треба було вигадати якусь систему, якою було б зручно користуватися. І вигадали.

До розроблення теорії стилів найбільше доклалися німецькомовні вчені з різних країн. Цілісіньке ХІХ століття європейські інтелектуали роздивлялися, обмірювали, систематизували історичні будівлі вдома та в інших країнах. Матеріалу набралося багатенько. На зламі ХІХ–ХХ століть швейцарець Генріх Вельфлін розробив основні підходи до систематизації набутих знань і методи досліджень історії мистецтв. А в 1893 році вперше прозвучало слово «стиль» у сучасному сенсі: вийшло друком дослідження австрійця Алоїза Рігля «Проблема стилю: основи історії орнаменту». І нарешті Пауль Франкль із Праги (за його життя вона спочатку входила до Австро-Угорщини, згодом — до Чехословаччини) в 1914 році запропонував основні параметри, за якими розглядають твір архітектури і його належність до певного стилю. Це просторова композиція, трактування маси та поверхні, візуальний ефект і суспільна функція споруди. Історія архітектури стала зручною в користуванні.

Спасо-Преображенський собор в Ізюмі

Спасо-Преображенський собор в Ізюмі

Часто доводиться чути зітхання співвітчизників: от, мовляв, у всіх європейських країнах історія архітектури представлена стиль за стилем упродовж століть, а в нас усе якесь бідненьке, вторинне і взагалі все не так, як у Європі. У таких наріканнях немає нічого дивного, адже нашу колонізовану націю сотні років привчали до думки про власну другорядність та культурну неспроможність. Та вже час облишити ці постколоніальні печалі й не вдаватися аж до таких широких узагальнень щодо всіх-всіх європейських країн і розвитку архітектурних стилів. Річ у тім, що далеко не всі країни в сучасному розумінні (бо кордони й назви змінювалися протягом історії) набудували собі споруд, що відображають повний перелік стилів. В Італії майже немає готики, у Британії фактично не було ренесансу та обмаль бароко. Балкани, як і українські землі, за середньовіччя перебували в культурній орбіті Візантії, і це також наклало відбиток на трактування середньовічних архітектурних стилів.

До того ж варто визнати: у більшості країн знайдуться щонайменше один-два архітектурні стилі, які є вторинними щодо першоджерела. І ось чому. Скажімо, ренесанс народився в Італії, тож тамтешніх майстрів запрошували по всій Європі будувати модні споруди. І до нас теж приїхали, бо чим ми гірші від інших? За доби класицизму можновладці полюбили пейзажні, так звані англійські, парки — і острівні митці вирушали по всіх усюдах творити прекрасне та заробляти копійчину. І до нас також дісталися. В усі часи учні й підмайстри запрошених зірок розносили популярні тренди по околицях аж до глухих провінцій. Може, нічого принципово нового й не створили, зате продемонстрували свою причетність до загального руху. Але так відчути той чи той стиль, щоб розвинути його відмінну від усіх місцеву версію, було до снаги далеко не всім народам. У багатьох країнах сотні років будували цілком пристойні споруди за зразками чужоземних — і нічого, ніхто з цього приводу нині не переживає і не вважає свою архітектуру недолугою. Україна спромоглася породити власний варіант бароко — і це неабияка цінність. У нас є ще і своя версія стилю сецесії (він же модерн), і навіть окреме трактування тоталітарної архітектури. Тобто українська архітектура органічно вписана в європейську систему стилів і водночас має безліч унікальних рис.

Ця книжка — не тільки про те, як виникали й занепадали архітектурні стилі. Вона ще і про мандрівку цих стилів на українські землі, поширення та наше своєрідне трактування будівельних новинок. І, звісно ж, про найяскравіші зразки історичних стилів та про славетних архітекторів.

Пасаж Менделевичів в Одесі

Пасаж Менделевичів в Одесі

Катерина Липа – мистецтвознавиця, історикиня архітектури, а ще журналістка, музейниця, кураторка і письменниця. Як письменниця є авторкою 10 науково-популярних книжок з історії архітектури, декоративно-прикладного мистецтва, спорту і воєнної історії, а також двох пригодницьких історичних романів та десятків статей. У 2013 – 2014 рр. Катерина Липа написала низку статей для Енциклопедії історії України.

Ілюстрації до книжки намалював Андрій Будник.

Wiki




Инсайды

США попередили, які країни можуть стати новою ціллю РФ
Гарантии безопасности от США: что известно о соглашении и поможет ли это Украине, если Трамп станет президентом
Зеленський з Папою Римським обговорили наслідки агресії рф проти України
Топ-5 найкорисніших сирів для вашого здоров’я
Спроба росії продемонструвати силу насправді є демонстрацією слабкості путіна – The Telegraph

Contact

Contact us: [email protected]

Встречайте нового лидера в мире онлайн-развлечений и информации - "Реалист"! Этот уникальный онлайн-ресурс не просто изменит ваше представление о том, как вы проводите время в интернете, но и откроет для вас двери в новый, увлекательный мир возможностей.