Антарктида — похмуре та відрізане взимку від решти світу місце на Землі, але кілька людей щороку сміливо долають жорсткі умови. Цей досвід може між іншим змінити й те, як вони говорять.

Британське дослідницьке судно Ernest Shackleton відходило від пристані, здіймаючи у повітря прощальний крижаний салют.

Корабель прямував у Південний океан, залишаючи на засніженому острові Антарктиди 26 витривалих душ. Вони дивились з берега, як їхній останній зв’язок із рештою світу зникає у високих хвилях. Попереду їх чекало шість місяців зими на найхолоднішому континенті планети.

"Кажуть, що швидше дістатися до когось на Міжнародній космічній станції, ніж евакуювати людину з Антарктиди взимку", — каже Марлон Кларк, один із 26 дослідників і персоналу, які залишилися на станції Британської антарктичної служби у березні 2018 року. Дослідницька станція Ротера на острові Аделаїда лежить на захід від Антарктичного півострова.

Антарктида — найменш заселений континент на планеті. На ньому немає постійних мешканців — лише кілька дослідницьких станцій і баз, розкиданих на території 14 мільйонів квадратних кілометрів крижаного ландшафту.

"Отже, ви ізольовані, — каже Кларк. — Зима в Антарктиді оточена багатьма таємницями та легендами. Але найсильнішим почуттям тут є очікування, а також усвідомлення — "гаразд, я буду тут довго-довго".

Протягом наступних 26 тижнів майже безперервної темряви та суворої погоди Кларк та його співмешканці на станції працювали, їли та спілкувалися, майже не контактуючи з домом. Супутникові телефонні дзвінки дорогі, тому їх використовують ощадливо. А оскільки розваг на станції небагато, полярники найчастіше проводять час, балакаючи між собою.

"Ми розмовляли під час роботи, під час перерв, гри в більярд або в наших кімнатах", — каже Кларк, який координував збір записів розмов дослідників.

"Ми досить швидко вивчили історії одне одного. Було багато розмов про погоду – ці божевільні вітри, морська крига, айсберги, хмари. Нам було дуже затишно одне з одним".

Мешканці станції походили з різних країн, і спільною мовою у них була англійська, перемішана сленговими слівцями полярників, але про це пізніше.

Утім, під час цих розмов сталося дещо дивовижне — їхні акценти змінювалися.

Кларк і його колеги спочатку цього не помітили.

Вони знали лише, що беруть участь у незвичайному експерименті, під час якого їхні голоси записують і відстежують у часі. Для цього кожні кілька тижнів вони робили 10-хвилинні записи. Полярники мали вимовити в мікрофон одні й ті самі 29 слів, які з’являлися на екрані комп’ютера: їжа, кава, сховався, вітер.

Більшість з цих слів вони постійно використовували у щоденних розмовах, ці слова також містили голосні звуки, які, як відомо, відрізняються в англійських акцентах.

Коли записи нарешті надійшли до групи дослідників фонетики з Мюнхенського університету імені Людвіга-Максиміліана в Німеччині, вони виявили, що вимова деяких слів дещо змінилася. Те, що вони бачили, було початком появи нового акценту.

Антарктичний експеримент показав у мініатюрі те, що відбувалося незліченну кількість разів у історії людства. Коли групи людей опинялися відрізаними від інших, їхні акценти, діалекти та навіть мови починали розходитися. У великому масштабі, кажуть дослідники, це може дати розуміння того, чому американська та британська англійська так само розділилися.

"Ми хотіли якнайточніше відтворити те, що сталося, коли "Мейфлауер" приплив у Північну Америку, і люди на борту були ізольовані протягом тривалого часу", — каже Джонатан Гаррінгтон, професор фонетики та обробки мови з Мюнхена.

"Шість місяців — це недовго, тому ми побачили дуже, дуже невеликі зміни. Але ми виявили, що деякі голосні змінилися".

Однією з цих змін був звук "оу" в таких словах, як flow і sew, який змістився до передньої частини голосового апарату. Вони також побачили, як деякі полярники почали схоже вимовляти три інші голосні.

Причина цього зсуву проливає світло на можливий базовий механізм того, як наш акцент змінюється протягом усього життя.

"Коли ми розмовляємо одне з одним, ми запам’ятовуємо вимову співрозмовника, і пізніше вона впливає на нашу власну вимову", — каже Гарінгтон.

По суті, ми заражаємо одне одного своїм акцентом щоразу, коли з кимось розмовляємо. Якщо ми маємо з кимось регулярний і тривалий контакт, з часом ми починаємо вловлювати різницю у вимові.

У людей, які живуть в ізольованій громаді – у селі у віддаленій долині чи на острові в океані, – вимова почне змінюватися, тому що індивідуальні особливості акценту та мовленнєві помилки починають відігравати більшу роль.

Але контроль голосових органів — надзвичайно тонкий, і щоб відбулося зрушення у звуках, як-от назалізовані голосні в американській англійській, потрібен час.

В Антарктиді взимку 2018 року діяв і ще один чинник — різноманітність походження зимівників.

Серед тих, хто залишився на станції тієї зими, було кілька американців, кілька німців, шотландців і валлійців, а також механік з Ісландії.

Гарінгтон і його колеги за допомогою обчислювальних моделей намагалися вирахувати, як цей лінгвістичний плавильний котел вплине на вимову полярників.

Прогноз виявився на подив точним, хоча він дещо перебільшував наслідки порівняно з тим, що сталося в реальному житті. Ці зміни не помітили б і самі учасники експерименту. Але коли звуки проаналізували, можна було побачити зміни в акустичних хвилях.

Утім, Кларк каже, що дехто з тих, хто залишився на станції тієї зими, зазнали значно більших змін у своєму мовленні.

"Один із моїх друзів там, рідна мова якого була валлійська, мав дуже сильний акцент в англійській, — пояснює Клара. — Але наприкінці нашого відрядження його акцент став більше нагадувати ліверпульський".

Нові акценти в Лондоні та Берліні

Суміш людей з різним культурним і мовним походженням характерна не лише для віддалених дослідницьких станцій. Це також можна побачити – у значно більших масштабах – у сучасних містах. І так само як антарктичний лінгвістичний мікрокосм, ці великі багатокультурні міста виробляють власні нові діалекти та акценти, показує дослідження.

На південному сході Англії одним із прикладів цього є розвиток мультикультурної лондонської англійської мови Multicultural London English (MLE) – діалекту, що почав з’являтися у 1980-х роках у районах міста, де було багато іммігрантів.

Вважають, що MLE виникла, коли кокні Іст-Енду змішався з ямайською патуа (креольська мова ямайців), а згодом й іншими мовами з майже 300 мов, якими розмовляють у Лондоні.

На це вплинула велика кількість людей у ​​Лондоні, які розмовляють англійською як другою мовою, каже Ейвінд Несса Торгерсен, професор англійської мови з Норвезького науково-технічного університету, який вивчав MLE разом зі своїми колегами.

"Багато носіїв MLE мають інші рідні мови та виростають, розмовляючи двома мовами — англійською та рідною", — каже Торгерсен.

"Прикладом є використання форми wasn’t (не було) там, де має бути форма множини weren’t (не були) — I wasn’t, you wasn’t, we wasn’t, they wasn’t".

Люди старшого віку, які мешкають в центрі Лондона, і молоді люди в інших частинах південно-східної Англії, як правило, використовують форму множини граматично правильно — weren’t, каже дослідник.

"Ми спостерігали схожі явища в інших великих містах Європи, які відзначаються багатокультурністю", — каже він, наводячи як приклад Берлін або Стокгольм.

"Ці мовні варіації мають схожі риси: контакти діалектів і мов, використання мови як другої (тобто нерідної), запозичення слів з інших мов", — пояснює Торгерсен.

Утім, лондонську англійську від інших мультикультурних різновидів, принаймні донедавна, відрізняла відсутність багатьох запозичень слів з інших мов.

За словами дослідника, частково це можна пояснити тим, що значна частина іммігрантів до Лондона прибула з країн Співдружності, де люди розмовляли варіантом англійської.

Читайте також:

Як сказати "гарний день" мовою Антарктики

В антарктичному експерименті мешканці дослідницьких баз не лише змінили свій акцент, вони також розробили специфічний сленг — набір слів, які мало що означають для людей із зовнішнього світу. Деякі з цих слів не мають нічого спільного ні з наукою, ні з Антарктикою.

"Це якась дивна мова, яка народжується на станції, — каже Кларк. — Гарний день, приміром, ми можемо назвати dingle day".

Вочевидь, антарктичний експеримент ще далекий від того, що відбулося, наприклад, з англійською мовою після колонізації Північної Америки, Австралії та Нової Зеландії.

"Щоб акценти розвинулися помітно, потрібна зміна поколінь, — каже Гарінгтон. — Діти гарно наслідують мовні особливості, тому процес копіювання мовлення одне в одного у дітей сильніший.

"Якби у полярників народжувалися діти, як у поселенців, що припливли в Америку, – акцент став би стабільнішим", — каже дослідник.

Навряд чи Британська антарктична служба заохочуватиме раптовий сплеск вагітностей в одному з найбільш негостинних місць у світі.

Але, з іншого боку, це точно дало б полярникам більш тем для розмов, ніж просто погода.